Причини утворення кіст печінки

1. Паразитарне ураження (ехінококоз, альвеококоз) — одна з найпоширеніших причин, особливо в ендемічних регіонах. Паразити проникають у печінку та утворюють характерні кісти.

2. Хронічні запальні процеси в жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах — можуть спричиняти закупорку протоків і формування кіст.

3. Травми черевної порожнини — механічне пошкодження печінки або судин може призвести до утворення травматичних (псевдо)кіст.

4. Гормональні порушення та тривалий прийом гормональних контрацептивів — можливо, впливають на розвиток функціональних кіст, хоча прямий зв’язок ще досліджується.

5. Інші новоутворення в черевній порожнині — зокрема, сусідні пухлини можуть вторинно впливати на печінкову тканину й провокувати кістозні зміни.

Класифікація кіст печінки

Залежно від походження, кісти поділяють на:

• Вроджені (несправжні) — формуються ще в періоді ембріонального розвитку, часто пов’язані з аномаліями розвитку жовчних проток.

• Придбані (справжні) — виникають унаслідок інфекцій, травм, паразитарних уражень або новоутворень.

Симптоми кісти печінки

У більшості випадків кіста печінки не викликає яскраво виражених симптомів і виявляється випадково — під час планового УЗД або обстеження з іншого приводу. Це пов’язано з тим, що невеликі новоутворення не чинять значного тиску на навколишні тканини та органи.

Саме тому важливо регулярно проходити check-up організму, щоб вчасно виявити потенційно небезпечні зміни.

Коли кіста починає проявлятись?

Клінічні симптоми зазвичай з’являються тоді, коли кіста досягає великих розмірів (понад 7–10 см) або якщо є множинні ураження. У таких випадках пацієнт може відчувати:

• Важкість, тиск або біль у правому підребер’ї, що посилюється після їжі або фізичних навантажень;

• Нудоту, відрижку, здуття живота, часті розлади травлення (метеоризм, діарея);

• Погіршення апетиту, швидку насичуваність;

• Асиметрію живота, помітну при великих кістах;

• Рясне потовиділення, підвищену стомлюваність, загальну слабкість;

• Жовтяничність шкіри та склер (при порушенні жовчовідтоку);

• Незначне підвищення температури у вечірній час (при запаленні кісти або ускладненнях).

Чим небезпечна кіста печінки?

Хоча більшість кіст печінки мають доброякісний характер і тривалий час можуть не викликати симптомів, збільшення новоутворення становить реальну загрозу для здоров’я.

У міру зростання кіста починає стискати тканини печінки та прилеглі органи, що порушує їхню функцію та може призвести до серйозних ускладнень.

Можливі ускладнення:

1. Холецистит — здавлення жовчного міхура або протоків провокує запальні процеси, які супроводжуються болем, нудотою та порушенням травлення.

2. Розрив кісти — може призвести до виливу вмісту в черевну порожнину, що загрожує перитонітом — небезпечним для життя станом, який потребує невідкладної хірургічної допомоги.

3. Внутрішня кровотеча — при пошкодженні судин у стінці кісти її розрив супроводжується значною крововтратою.

4. Нагноєння кісти — виникає при інфікуванні вмісту новоутворення, що супроводжується високою температурою, сильним болем і симптомами інтоксикації.

5. Абсцес печінки — важке ускладнення, яке розвивається внаслідок гнійного запалення, що потребує термінового лікування.

6. Паразитарне обсівання (при ехінококозі) — при прориві кісти паразити можуть поширюватися по організму, вражаючи печінку, кишківник та інші органи.

7. Малігнізація (злоякісне переродження) — вкрай рідкісне, але потенційно можливе ускладнення деяких типів кіст.

Лапароскопічне видалення кісти печінки (кістектомія) — це малоінвазивна хірургічна процедура, що дозволяє безпечно усунути новоутворення без великих розрізів, з мінімальним травмуванням тканин та коротким періодом відновлення.

Основні етапи операції:

1. Підготовка та анестезія:

   • Операція проводиться під загальним наркозом.

   • Пацієнта укладають у положення на спині з легким підйомом правого боку для кращої візуалізації печінки.

2. Введення троакарів:

   • Виконується 3–4 проколи діаметром 5–10 мм.

   • Через них у черевну порожнину вводять лапароскоп і хірургічні інструменти.

   • Черевна порожнина заповнюється CO₂ для створення операційного простору.

3. Візуалізація кісти:

   • Лапароскоп дозволяє точно оцінити локалізацію, розміри та взаємозв’язок кісти з навколишніми структурами (жовчні протоки, судини, інші органи).

4. Видалення кісти (кістектомія):

   • Вміст кісти може бути аспірований (видалений за допомогою спеціального відсмоктувача).

   • Стінки кісти акуратно відсікаються електрохірургічним інструментом або ультразвуковим скальпелем.

   • При необхідності проводиться часткова резекція ділянки печінкової паренхіми.

5. Обробка ложа кісти аргоном:

   • Після видалення оболонки кісти залишається «ложе» — порожнина, що потребує коагуляції для запобігання кровотечам, інфекції та рецидиву.

   • Застосовується аргоноплазмова коагуляція (APC) — сучасна методика, при якій потік аргонового газу проводить електричний струм до тканин без прямого контакту.

   • Це дозволяє рівномірно обробити поверхню ложа кісти, закрити мікросудини, дезінфікувати зону втручання та запобігти повторному утворенню кісти.

6. Завершення операції:

   • Порожнина промивається.

   • У разі потреби встановлюється дренаж.

   • Газ виводиться з черевної порожнини, троакари витягуються.

   • Проколені отвори ушиваються косметичними швами.